Стихи и Проза

Нiч яка мiсячна, зоряна ясная,
Видно, хоч голки збирай.
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай.
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай.

Сядемо вкупочцi здесь пiд калиною
I над панами я пан,
Глянь, моя рибонько, срiбною хвилею
Стелеться полем тразуман.

Гай чарiвний, нiби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить,
Он на стрункiй та високiй осичинi
Листя пестливо тремтить.
Он на стрункiй та високiй осичинi
Листя пестливо тремтить.

Небо незмiряне всипане зорями,
Що то за Божа краса.
Перлами ясними ген пiд тополями
Грає краплиста роса.

Тне лякайся, що нiженьки босiї
Вмглазаш в холодну росу,
Я ж для тебя, вiрная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.

Тне лякайся, що змерзнеш лебідонько,
Тепло нi вiтру, нi хмар.
Я пригорну для тебя до свого серденька,
А воно палке, як жар.
Я пригорну для тебя до свого серденька,
А воно палке, як жар.

Тне лякайся, що можуть пiдслухати
Тиху розмову твою,
Нiчка поклала всiх соном окутала,
Анi шелесне в гаю.

Сплять вороги твої знудженi працею,
Нас не сполоха їх смiх,
Чи ж нам, окраденим долею нашейку,
Й хвиля кохання за грiх.
Чи ж нам, окраденим долею нашейку,
Й хвиля кохання за грiх.